Одного дня на обід я вирішила сходити додому. Дорогою я побачила дівчинку років 8-ми. Вона йшла по вулиці та гірко плакала. Люди просто проходили повз, думали, мабуть, що вона плаче через погану оцінку або іншу дрібницю. Я теж спершу пройшла мимо, але щось мене змусило повернутись та наздогнати її.
– Привіт. Ти чого плачеш? – питаю її.
Дівчинка розгубилась, але все ж відповіла:
– Нас з уроків раніше відпустили. Мама з татом на роботі, бабуся кудись пішла, вдома нікого немає, а не знаю, що робити. Потрібно зателефонувати мамі, але в мене немає грошей на рахунку.
– І ти з-за через це плачеш?
– Ну, так.
– Ось це ти даєш. Розвела сльози на рівному місці. Кажи номер мами, зараз їй зателефонуємо.
ohlyad-dnya.pro
Набрали маму, поговорили. Та сказала почекати на лавочці біля під’їзду, тому що, бабуся скоро прийде. До кінця розмови з мамою дівчинка висушила всі свої сльози і навіть посміхалася.
На прощання я сказала дівчинці, що у нашому світі є дуже мало речей через які дійсно потрібно засмучуватись. Якщо їй наступного разу потрібна буде чиясь допомога, то просто нехай звернеться до якоїсь симпатичної жінки на вулиці, на зразок мене!
Мораль цієї історії така: іноді, аби комусь допомогти, не потрібно докладати захмарних зусиль. Особливо, якщо це стосується дітей. Вони ще не досвідчені і часто приймають дрібниці за велику проблему. І навіть якщо дитина і дійсно плаче за якусь дрібницю на кшталт поганої оцінки, достатньо просто підтримати її та порадити краще підготуватись наступного разу. І тоді все точно буде добре. Будьте добрішими і вам все повернеться!
А що ви б зробили, якби побачили дитину на вулиці, яка плаче? Пройшли мимо чи підійшли б?
Source: Блиск
