Ми з Олексієм у шлюбі уже майже 5 років. Йому – 34, мені -30. Живемо ми у моїм маленькій однокімнатній квартирі, яку мені допомогли купити мої батьки. Спершу було все прекрасно, як в усіх. Я раділа, думала, що нарешті знайшла спокій. Але поступово Олексій почав себе проявляти не з найкращої сторони. До прикладу, коли я щось дарую йому, він одразу дивиться на цінник, мовляв, чому так дешево. В мене думка, що ціна немає значення. Тим паче, що нам вже потрібно про дітей думати. Про квартиру більшу. Олексій не працює, але якщо щось купувати то одразу фірмове і дороге.
Він перестав мені дякувати. Я забезпечую себе повністю сама. Практично не купую собі нового одягу. Продуктами забезпечую нас теж я. Декілька місяців назад я почала розмову про те, що нам потрібна побільша квартира. Навіть деяку частину грошей назбирала. Нам не вистачало третини суми і я запропонувала йому продати автомобіль. Він все одно стоїть в гаражі, а користуємось ми тільки моїм. На що він відповів, а давай твою продамо, а на роботу зможеш на метро їздити. Тут я вде не витримала і кажу: «Скажи мені, а для чого ти мені потрібен, якщо стосунки в нас не ладяться, ти нічого не хочеш робити і чекаєш коли я все вирішу, все знайду, все куплю, а ти просто як валіза за мною. Дітей ти теж не дуже хочеш. Так я так само можу жити і сама, тільки при цьому буду менше економити на собі. Ні перед ким не треба звітувати за витрати.”
Я не знаю чого він чекає. В моєму розумінні, якщо чоловік хоче комфорту для своєї сім’ї то він знайде і не одну роботу, якщо потрібно буде. Олексій на це все сказав мені, що не вдячна. Він мою машину лагодить, деколи навіть прибрати може. А те, що він живе у моїй квартирі, їсть мої продукти, їздить на моїй машині – це нічого?
pixabay.com
Тиждень тому я прийняла важке рішення і вигнала його. Наступного ж дня прийшов вибачатись. Сказав, що не може мені дати того що я прошу. Я відповіла що було б бажання, а спосіб знайдеться, тим більше ми удвох. Але виходить, що він думає тільки про себе, тільки про своє особисте комфортне життя, і, при цьому, хоче щоб я була вдячна йому.
Можливо, в цій ситуації є й моя провина, але я її не бачу. Я просто хочу бути коханою дружиною, мамою та просто жінкою, врешті решт.
Навіть не знаю, як мені бути. Роки ж йдуть. А що ви б порадили?
Source: Блиск
