“Я своє щастя прогуляла сама”,-лиш Бог мені суддя. Старість наближається, а я нікому непотрібна

Колись, Ольга думала, що буде молодою довго, що життя треба прожити так, як хочеться. Керуватися тільки своїми бажаннями і почуттями. А сім’я – це так, для годиться.А зараз, жінка все частіше думає про свою долю, яку зіпсувала власними ж руками. Напевно, тому, що наближається старість…

В молодості, Ольга мала все.Але в одну ж мить всього позбулася. Заради кого? Заради чого? Пізнє каяття прийшло…

Оля була гарна на вроду. Вийшла заміж за роботящого гарного хлопця. Через рік у подружжя народився перший синочок, ще через рік-другий. Її Микола мав добру вдачу,завжди старався допомагати дружині.

Приходив із роботи втомленим, але дрібне господарство завжди чекало його рук.  Ніколи не дорікав Ользі, що вона палець об палець в господарсті вдарити не хоче.

А Ольга гнула свою лінію, прибіднялася, що діти її замучили, хоча хлопчики росли спокійними. А Ольга  займалася собою і варила їсти.  Бувало, залишала синів на свекруху, а сама нібито йшла до своєї матері, допомогти. А насправді стала частенько навідуватися до місцевої  аграрної фірми, в гараж. Там познайомилася з водієм, який приїхав з іншого району у відрядження.

Новий знайомий був інтелігентний, говорив теплі слова для жіночого серця, а  ще був дуже ніжний, як вже встигла переконатися Ольга. Ользі зірвало дах…Вона шаленіла від цього чоловіка.

А Микола як зазвичай приходив втомлений з роботи,  брався до господарства. Усьому давав лад, а вже перед вечерею приводив до порядку себе. Очі злипалися від утоми, розмова з дружиною не клеїлася. Дивно якось дивилася на нього Ольга.  Стала якась зверхня, гонорова, чужа…

В повітрі відчувався запах тривоги…Одного дня Ольга зі своїм коханцем забрали в її домі всі цінні речі, і поїхали.  Жінка навіть не попрощалася із синами. Тільки сусідці Марті переказала, щоб та наглянула за хлопцями, поки Микола не прийде з роботи.

В сусідньому місті коханець Ольги  зупинив машину й попросив її  піти до магазину купити щось перекусити, бо дуже зголоднів. Коли жінка повернулася з продуктами, то стала, мов укопана — ні авто, ні коханця не було.

Згодом Микола подав на розлучення. В суді сказав, що хоче, щоб ця жінка назавжди зникла з життя його дітей.

Оля  покинула синочків, коли старшому виповнилося три роки, а меншому — два.  Їй ще вистачила наглості судитися за майно, але нічого їй не вдалося. Авто  було оформлене на батька Миколи, а хату йому подарувала мати. Серце матері, напевно, відчувало, що дівчина виявиться гадиною.

Оля опинилася на узбіччі долі. Без дітей, чоловіка. Її коханець мав родину, дітей. А за інтрижку з Ольгою і грабіж його засудили на 2 роки.

Швидка течія життя  закрутила Олю. Пішла працювати на завод, жила в гуртожитку, гроші витрачала на випивку і чоловіків. Так минуло 5 років. Оговталася Оля в лікарні, вирішила взятися за розум. Дуже захотіла побачити дітей. Вночі приїхала до села, щоб не бачити людей. Підійшла до хати, серце молотом стукало в грудях. Як вони жили всі ці роки? Чи пробачать? Чи ще любить її Микола? Як виглядають її хлопчики?

Боже, вони ж виросли без неї!В народі  кажуть, що від щастя не втікають. То що її витурило з родини? Та ще й змусило піти підступно, злодійкою. Безвідповідальність, безсердечність… Це вони, кляті, руйнують родини. Але спогадами не полатаєш те, що обірвалося, обтріпалося літами.

Постукала у вікно.  Враз у хаті засвітилося — і хтось важкими кроками попрямував до вхідних дверей. «Він», — подумала блудниця і не помилилася. Микола мовчки відчинив двері, і впустив колишню дружину в хату.

«Яким вітром?» — спитав, не дивлячись на неї. “До синів…і до тебе”, — прошепотіла, а коли підняла очі, то побачила, що на порозі стояла красива молода жінка. Та глянула на Олю і, розумівши, хто вона, поспішила повернутися назад до кімнати. Микола підхопився,  взяв цю жінку ніжно за плечі й мовив: «Це моя дружина і мати моїх дітей. А ти повертайся туди, де волочилася усі ці 5 років».

Оля в гарячці вибігла з хати, і побігла до куми Марини. Вона розповіла Ользі, як тужив за нею Микола і хлопчики, як вони бідували, як чоловік доглядав хлопчиків сам. Як вони хворіли… Як їм потрібна була МАМА.

Бог все бачить…І послав Миколі турботливу, люблячу жінку. Вона полюбила дітей, як рідних. Вони живуть в мирі і злагоді. Поважають одне одного, допомагають одне одному в усьому, не ділячи обов’язків.

Серце Ольги охопив невимовний біль. Душу обпікав окропом сором за свій ганебний вчинок. Ганьба, якої нічим не змиєш. Вранці Оля підстерегла дітей біля школи. Її хлопчики їшли за руки, весело про щось розмовляли. Оля підбігла до них, почала обіймати, ридати. Падала на коліна. Клялася, що більше їх не покине.  Тицяла подарунки, іграшки, ласощі. Хлопці її злякалися, перейшли на другу сторону вулиці.  Тільки слова старшого сина почулися ехом в голові: ”  Тьотя, напевно, помилилася”. 

Оля сіла на лавку і подумала:

“Я своє щастя прогуляла сама”,-лиш Бог мені суддя. Старість наближається, а я нікому непотрібна.

А Ви як вважаєте, чи є прощення для Ольги?

Source: Блиск